Законопроєкт №7648. Чи стане дієвим судовий контроль за виконанням рішень?

У Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення механізму судового контролю за виконанням рішень судів та процедури встановлення або зміни способу виконання судових рішень за №7648 від 08.08.2022.

Новації законопроєкту та їх ризики прокоментував Андрій Авторгов, Голова підкомітету з виконавчого провадження, член Ради Комітету АПУ з конкурсного права, приватний виконавець, к.ю.н.

Як вбачається з пояснювальної записки, метою законопроєкту є забезпечення гарантованого права особи на судовий захист в частині виконання судового рішення шляхом удосконалення механізму здійснення судового контролю за виконанням судових рішень та процедури встановлення або зміни способу або порядку виконання судових рішень, передбачених цивільним, господарським та адміністративним процесуальним законодавством.

Із основних новацій хотілося б виділити наступне.

Законопроєкт:

– змінює судовий контроль за виконанням рішень у адміністративному судочинстві;

– запроваджує судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільному та господарському судочинстві, проте лише щодо рішень, боржниками за якими є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державне або комунальне підприємство;

– розширює коло осіб, які мають право звернутися зі скаргою на дії державного або приватного виконавця.

Зміни в судовому контролі за виконанням рішень у адміністративному судочинстві та запровадження судового контролю у цивільному та господарському судочинстві за виконанням судових рішень, боржниками за якими є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державне або комунальне підприємство.

Статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства (Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах) автори законопроєкту пропонують викласти в наступній редакції:

«Суд, який ухвалив судове рішення, боржником за яким є суб’єкт владних повноважень, здійснює судовий контроль за його виконанням за клопотанням стягувача або за ініціативою судді.

Суд зобов’язаний здійснювати судовий контроль за виконанням рішень у справах щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу: обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; вчинення певних дій щодо майна.

Суд, який ухвалив судове рішення, здійснює судовий контроль за виконанням рішень, боржником за яким є суб’єкт владних повноважень, шляхом:

1) отримання інформації про стан виконання рішення з Єдиного державного реєстру виконавчих документів;

2) зобов’язання керівника боржника – суб’єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

3) зобов’язання державного виконавця або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд розглядає питання про зобов’язання керівника боржника –  суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення як у момент ухвалення рішення суду та вирішує його у резолютивній частині рішення суду, так і після ухвалення рішення шляхом постановлення ухвали. Клопотання про встановлення судового контролю розглядається в судовому засіданні протягом десяти днів з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду клопотання, не перешкоджає судовому розгляду.

Встановлений судом строк для надання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки та становити не менш як десять днів.

Якщо керівником боржника – суб’єкта владних повноважень не подано до суду звіт про виконання судового рішення у встановлений строк, суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту або накласти на керівника боржника – суб’єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб або …   змінити спосіб і порядок виконання судового рішення.

Суд може визнати підставою для звільнення керівника боржника – суб’єкта владних повноважень від накладення штрафу підтверджений факт відсутності відповідних бюджетних асигнувань та подання до суду доказів вжиття суб’єктом владних повноважень заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина – до Державного бюджету України.

Суддя може зменшити розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження. Сплата штрафу керівником боржника – суб’єкта владних повноважень не звільняє боржника від обов’язку виконати рішення суду та подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою накладення нового штрафу, розмір якого збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою».

Що викликає занепокоєння у запропонованому проєкті цієї статті та аналогічних нормах, які запроваджуються у цивільному та господарському судочинстві?

ЄСПЛ у рішеннях від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Велика Палата ВС у своїй Постанові у справі №911/4249/16 від 17 квітня 2018 року зазначила, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Між тим, і у Кодексі адміністративного судочинства України, і в Цивільному процесуальному кодексі (стаття 453-1 Судовий контроль за виконанням судових рішень, боржником за якими є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства), і у Господарському процесуальному кодексі України (стаття 345-1 з аналогічною назвою) запроваджуються, на мою думку, небезпечні нормі на кшталт «немає бюджетних асигнувань – немає і відповідальності за невиконання рішення».

Також не дуже зрозумілою є пропозиція запровадження в процесуальних кодексах положення щодо права суду витребувати звіт про виконання  судового рішення у державного виконавця. Незрозумілим є те, які дії має вчинити суд,  отримавши такий звіт, адже зобов’язувати виконавця вчинити певні дії за результатами розгляду такого звіту (а не скарги на дії виконавця) суд не має повноважень. Нагадаю, що обов’язок виконати судове рішення чинне законодавство покладає саме на боржника. Виконавець, вчиняючи заходи примусового виконання, компенсує брак волі боржника. Тому ставити «знак рівняння» між боржником і виконавцем, як мінімум, некоректно. На мій погляд, доцільніше було би надати суду доступ до матеріалів відповідного виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження, і цього було би достатньо.

Викликає певне здивування надання суду  права за результатом судового контролю постановлювати ухвалу про зміну порядку та способу виконання рішення за відсутності відповідного клопотання про це стягувача, боржника або ж виконавця, що є порушенням принципу диспозитивності.

Серед позитивних змін я відмітив би наступні:

Законопроєкт пропонує доповнити статті процесуальних кодексів, які регламентують порядок відстрочення, розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (378 КАС України, 435 ЦПК І 331 ГПК) нормами про те, що у разі надходження заяви стягувача про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яке підлягає виконанню відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у зв’язку із недосягненням згоди щодо визначення вартості майна, присудженого стягувачу за рішенням суду, суд приймає рішення про зміну способу і порядку виконання судового рішення на підставі висновку експерта про визначення вартості такого майна.

Вважаю таку новелу доволі слушною і переконаний, що подібну норму, не обмежуючись випадком стягненням з держави, варто було би запровадити і у цивільному, і у господарському судочинстві щодо будь-яких рішень, де позивач обрав способом захисту своїх прав повернення майна.

На сьогодні існує судова практика, що виконання судового рішення з повернення майна (відновлення положення, що існувало до порушення – п. 4 ч. 2 ст. 16 ГК) не може бути змінене на стягнення його вартості (відшкодування майнового збитку – п. 8 ч. 2 ст. 16 ГК), оскільки в такому випадку суди фактично міняють рішення суду по суті і самостійно змінюють спосіб захисту, передбачений статтею 16 ГК.

Проте така можливість зміни способу виконання або ж запровадження альтернативного способу виконання, або ж можливість «монетизації» рішення про повернення майна, значно би сприяло його виконанню.

Нагадаю, що в Цивільному процесуальному кодексі України від 18.07.1963 існувала норма (ст.206), за якою  суд, присуджуючи майно в натурі, повинен був вказати в рішенні вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

На моє переконання, аналогічну норму потрібно запровадити в Цивільному та Господарському процесуальних кодексах. Винесення судом альтернативного рішення із зазначенням суми компенсації у випадку неможливості його виконати, або ж можливість зміни способу виконання без ініціювання нового позовного провадження, значно би сприяло його виконанню.

Розширення кола осіб які мають право звернутися зі скаргою на дії державного або приватного виконавця.

На сьогодні сторони виконавчого провадження при виконанні рішення цивільного або господарського суду мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного або приватного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Законопроєкт пропонує надати право подавати скарги на дії виконавця у цивільному та господарському судочинстві, окрім сторін, також і учасникам виконавчого провадження.

Нагадаю, що учасниками виконавчого провадження виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, – за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна.

Отже, представник боржника у виконавчому провадження може самостійно (а не від імені боржника) подавати скаргу на дії виконавця як учасник виконавчого провадження.

Водночас законом не регламентована гранична кількість представників, які може мати сторона у виконавчому провадженні.

Таким чином, якщо боржником буде видано 1000 довіреностей на представництво його інтересів у виконавчому провадженні, на дії виконавця може бути подано 1000 ідентичних скарг, які суд буде зобов’язаний розглянути.

Тобто, в разі його ухвалення, законопроєкт наділить правом на подання скарги на виконавця мало не «будь якого перехожого з вулиці», який на підставі довіреності один день був учасником виконавчого провадження, що є абсолютно неприйнятним та призведе до масових зловживань цим правом.

Надаючи право не сторонам виконавчого провадження (як це є у чинному законодавстві) звертатися зі скаргами на дії державного або приватного виконавця, законодавець має на меті не спростити процедуру виконання рішень, а навпаки перетворити завершальну стадію судового процесу для стягувача на нове коло численних судових справ.

Доволі іронічно-скептичний висновок на цю пропозицію надало і Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, зазначивши, що відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені… З огляду на це, не виглядає доречним звернення виконавця зі скаргою на самого себе. Крім того, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в процесі виконання рішення не може вплинути на права та свободи прокурора, експерта, спеціаліста, перекладача, суб’єкта оціночної діяльності».

На моє переконання, судове оскарження дій виконавця має бути врегульовано максимально таким чином, аби боржник за судовим рішенням, що набрало законної сили, не міг би ініціювати судовий процес, з якого він вийде переможцем настільки, що зможе не виконувати судове рішення, або на невизначений час затягнути його виконання.

Замість висновків.

Відповідно до практики ЄСПЛ, метою судового контролю за виконанням рішення є:

– сприяння виконанню рішення й усунення перешкод при його виконанні;

– виконання рішення без зайвого формалізму;

– забезпечення прискорення виконання і компенсацій за його затримку;

– уникнення настільки, наскільки це можливо, створення нових перешкод при виконанні судового рішення, запобігання затягуванню процесу виконання.

Чи вирішує законопроєкт ці проблеми? Напевно, що в повній мірі ні.

Судовий контроль має не створювати додаткові перешкоди для стягувача, а бути спрямованим найперше на боржника, який має можливість, але відмовляється виконати судове рішення, а не тільки на оцінку дій державного або приватного виконавця.

Щодо компенсацій за затримку виконання рішень, то, на мій погляд, є вкрай необхідним запровадження у вітчизняне законодавство поняття  астренту (від французького «l’astreinte» – примус) у немайнових спорах. Наприклад, у Франції, якщо судове рішення зобов’язального характеру не виконується, суд стягує з відповідача штраф – певну суму за кожен день невиконання такого рішення. Сплачується астрент на користь стягувача. Щоденний астрент став би для боржника більш вагомим і переконливим аргументом, аніж розмір штрафу, передбачений чинною редакцію Закону України «Про виконавче провадження», який накладається на боржника за невиконання рішення зобов’язального характеру.

Виходячи з вищевказаного, законопроєкт №7648 від 08.08.2022 потребує суттєвого доопрацювання. Водночас підходи до судового контролю дійсно потребують змін, аби він став одним з ефективних засобів повного і своєчасного виконання судових рішень.

Джерело: https://2022.uba.ua/news/zakonoproyekt-%E2%84%967648-chy-stane-diyevym-sudovyj-kontrol-za-vykonannyam-rishen/