Взяти за…рішення: як можуть розширити повноваження приватних виконавців

Звернення до суду за захистом своїх прав, стягнення боргів можуть бути ефективним. Проте, коли на руках є рішення і стороні спору потрібно домогтися його виконання опонентом, іноді без державних чи приватних виконавців (ПВ) не обійтися. Зазвичай саме вони можуть бути останньою ланкою в завершенні спору.

Однак законодавство наділяє державних і приватних виконавців різними повноваженнями. Зокрема, ПВ значно обмежені у своїх можливостях порівняно з державними. Отже, днями Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді два законопроєкти щодо розширення повноважень приватних виконавців №4330 і 4331.

Чи дійсно законодавець прагне до того, що декларує в законопроєктах і яка зараз склалася ситуація в Україні з примусовим виконанням судових рішень, розповів Mind приватний виконавець к.ю.н. Андрій Авторгов.

Що передбачають законопроєкти?

Наприкінці липня Україна та ЄС підписали Меморандум і Кредитну угоду щодо отримання нашою країною «виняткової» макрофінансової допомоги Європейського Союзу в сумі 1,2 млрд євро. 25 серпня 2020 року Верховна Рада України підтримала Закон № 825-IX, яким ратифікувала зазначений меморандум.

Документом, зокрема, передбачено, що для забезпечення ефективного відновлення законних вимог органи державної влади:

  • розширять повноваження приватних виконавців на вимоги до 100 000 грн проти будь-якого боржника (включаючи державних юридичних осіб та юридичних осіб за участю держави) та на адміністративні штрафи. Також складуть дорожню карту щодо повного зрівняння їхніх повноважень із повноваженнями державних виконавців, зокрема, це стосується ПВ, які діють від імені будь-якого клієнта та проти будь-якого боржника. Крім того, мають полегшити доступ до професії ПВ для збільшення їхньої загальної кількості та перегляду режиму дисциплінарного нагляду та контролю.
  • Також державні органи мають сприяти блокуванню коштів на банківських рахунках шляхом надання дозволу на електронний зв’язок між виконавцями та банками.

Однак абсолютно благий намір європейських партнерів України зіштовхнувся із шаленим супротивом посадовців Міністерства юстиції України, до складу якого входить конкурент приватних виконавців – Державна виконавча служба.

Так, Кабмін 5 листопада 2020 року подав до ВР два відповідні законопроєкти – №4330 та 4331, розроблені Мінюстом. Останнє пропонує дозволити приватним виконавцям стягнення проти державних підприємств до 100 000 грн. Проте для цього ще має бути виконано кілька умов – приватних виконавців має бути не менше ніж 1000 осіб, або ж набрання чинності цієї норми має відбутися не пізніше 2024 року.

Водночас доступ до професії ПВ важко назвати простим і прозорим. Протягом трьох років в Україні отримали повноваження на примусове виконання рішення лише приблизно 250 юристів, і збільшення кількості виконавців до 1000 осіб найближчим часом навряд чи можна очікувати.

Також законопроект №4330 пропонує не пізніше 1 січня 2024 року розробити та подати до Верховної Ради України проєкт закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким передбачити повне зрівняння повноважень приватних виконавців із повноваженнями державних виконавців.

Тобто фактично це профанація, яка відкладає зрівняння повноважень виконавців та означає відмову України від виконання зобов’язань перед ЄС на найближчі 4 роки.

Що стоїть за обмеженнями для ПВ?

З 1999 року після ліквідації інституту судових виконавців, які перебували при судах, виконання рішень судів та інших органів в Україні покладено на підпорядковану Міністерству юстиції України Державну виконавчу службу (ДВС). Проте за весь час її існування, досягнути рівня виконання рішень, який існує в європейських країнах, так і не вдалося.

У 2016 році законодавець фактично визнав незадовільну роботу державних органів примусового виконання, ухваливши законодавство, яке запровадило інститут приватних виконавців судових рішень, хоч і з багатьма засторогами та обмеженнями. Це був абсолютно правильний крок.

Однак попри те, що в Україні з другої половини 2017 року діє змішана форма виконання судових рішень, її не можна назвати повноцінною.

Приватні виконавці не можуть виконувати певні категорії рішень, зокрема, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25%, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Натомість офіційна статистика свідчить, що результати діяльності приватних виконавців у перерахунку на суму стягнутої заборгованості є в 5 разів кращими порівняно з результатами Державної виконавчої служби. Так, у 2019 році лише 230 діючих приватних виконавців стягнули 4,2 млрд грн, тоді як 4472 державні виконавці – 16,5 млрд грн за той самий звітний період.

Проте держава в особі Міністерства юстиції України, на яке покладено забезпечення, формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, не має достатньої фінансової можливості належно утримувати державний інститут примусового виконання та необґрунтовано побоюється розвитку приватного.

Водночас приватна система виконання має низку переваг. Найголовніша з них – мотивація приватного судового виконавця та відсутність необхідності утримувати систему примусового виконання всім платникам податків, які, можливо, ніколи не були ні стягувачами, ні боржниками за судовим рішенням.

Як виконують рішення в Європі?

Приватна система примусового виконання судових рішень як альтернатива державним судовим виконавцям або ж як така, що існує лише в приватній формі, функціонує в багатьох країнах Європи. Загалом 23 країни Євросоюзу мають або повністю приватну, або змішану систему виконання судових рішень. Також приватні виконавці діють у таких пострадянських країнах, як Латвія, Литва, Естонія, Молдова, Грузія, Казахстан.

На сьогодні в Європі очевидною є тенденція до «приватизації» інститутів примусового виконання.
Наприклад, у Болгарії, де була запроваджена змішана система, інститут приватних судових виконавців функціонує досить ефективно, про що говорить той факт, що абсолютна більшість виконавчих документів є на виконанні саме в приватних судових виконавців, а не в державних. Цьому передусім сприяє надане законом широке коло повноважень приватним судовим виконавцям і встановлені прийнятні плати (збори) за їхні послуги, які стимулюють приватного судового виконавця працювати ефективніше.

У країнах, де була запроваджена приватна чи змішана система примусового виконання, показник реального стягнення за рішеннями судів зріс в рази. Крім того, найбільша частина скарг до Європейського суду з прав людини на невиконання судових рішень надходить із країн з виключно державною формою виконання.

До чого призведе рівноправ’я серед виконавців?

В Україні, за статистичними даними, налічується 3789 державних підприємств та понад 13 000 комунальних.
У разі наявності судового рішення про стягнення коштів із таких підприємств, кредитор за його виконанням може звернутися виключно до органів Державної виконавчої служби.

Незважаючи на твердження посадовців Мінюсту про те, що «недоторканих» боржників для них немає, на жаль, можна спостерігати, як один із нещодавно націоналізованих банків, декларує мільярдні прибутки і при цьому є боржником за майже 1000 судових рішень. Такі приклади непоодинокі. Навіть та невелика кількість державних та комунальних підприємств, які є платоспроможними, не поспішають платити свої борги, якщо існує можливість їх не сплачувати.

Якщо ж говорити про збиткові та неплатоспроможні державні та комунальні підприємства, то тут одним зрівнянням повноважень державних та приватних виконавців проблему, звичайно, не вирішити, оскільки потрібно також скасовувати мораторії, які забороняють стягувати борги державних підприємств.

Європейський суд з прав людини зазначає, що саме на державу покладено обов’язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Чи виконує наша держава цей обов’язок  –  питання риторичне.

https://mind.ua/openmind/20218350-vzyati-zarishennya-yak-mozhut-rozshiriti-povnovazhennya-privatnih-vikonavciv?fbclid=IwAR2kLfKMUHyFVeRAFwwh4-asLNKreOft-AI-tA6g1vBQh6xLefIZPyVIwmw