Забрати своє: як бізнесу виконати судове рішення

Будь-який бізнес в Україні досить часто стикається з порушенням власних прав та звертається до суду за  захистом. Це можуть бути спори з контрагентами, з органами державної влади, контролюючими органами. Проте замало лише отримати судове рішення на свою користь, потрібно ще й домогтися його виконання. Як це зробити і з чим може стикнутися позивач, розповів Mind приватний виконавець, к.ю.н. Андрій Авторгов.

Принцип обов’язковості виконання судових рішень закріплено в Конституції України. Разом з тим культура підкорення судовому рішенню в Україні досить низька. Навіть державні органи та їх посадові особи, що програли справу, нерідко ухиляються від виконання судового рішення.

Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів у нашій країні покладається як на органи державної виконавчої служби, так і – з певними законодавчо визначеними обмеженнями – на приватних виконавців.

Так, в Україні діють більш ніж 250 приватних виконавців, офіси яких розташовані в усіх областях України, окрім тимчасово окупованого Криму.

При цьому слід пам’ятати, що приватні виконавці не мають права на виконання рішень, зокрема, за якими боржником є держава, державні органи, НБУ, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків.

Отже, у кожному конкретному випадку потрібно досліджувати питання, чи є держава безпосереднім засновником (власником) підприємства-боржника. Зокрема, господарське товариство вважається таким, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, лише у випадку якщо держава є акціонером такого товариства та саме їй належать акції в статутному капіталі цього господарського товариства.

Якщо ж акціонером або учасником господарського товариства є державне підприємство, а не безпосередньо держава, то на таке підприємство не мають поширюватися законодавчі обмеження щодо заборони відкриття виконавчого провадження приватними виконавцями.

Держава не любить повертати борги

Виконання судових рішень, де боржником є державне підприємство, або ж державний орган є в нашій країні досить проблематичним.

Відносно державних підприємств як у виконавчому провадженні, так і в банкрутстві діє низка мораторіїв та заборон, які перешкоджають виконанню судових рішень.

Проте відповідно до закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якщо рішення суду про стягнення коштів з держпідприємства або юрособи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У такому випадку це кошти, що передбачені за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Також досить проблемним є виконання судових рішень зобов’язального характеру, де боржником є державний орган. Якщо його керівник відмовляється виконати судове рішення, варто просити адміністративний суд встановити судовий контроль за його виконанням. Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати такий суб’єкт владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк.

За наслідками розгляду такого звіту або в разі його неподання суддя може накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (приблизно 40 000 – 80 000 грн). Половина штрафу стягується на користь позивача, інша частина – до Державного бюджету України.

Також ефективним механізмом щодо усунення порушення прав бізнесу є скарги до Ради бізнес-омбудсмена, які можуть бути альтернативою судовому провадженню. До того ж такі скарги можна подавати в разі невиконання державним органом судового рішення.

Слід пам’ятати й про кримінальну відповідальність посадовців за невиконання судового рішення. Так, кримінальним кодексом України (ст. 382 ККУ) встановлена відповідальність за умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили і передбачає до 8 років позбавлення волі.

Якщо у боржника відсутні кошти та майно

У цьому випадку йдеться про виконання судових рішень де боржниками є особи приватного права.
Бізнес досить часто поводить себе недобросовісно і не бажає виконувати свої зобов’язання перед контрагентами або банківськими установами.

Іноді виявляється, що, поки тривав судовий розгляд, недобросовісний боржник уже позбавився активів, або їх ліквідної частини, а його власники заснували нове підприємство, покинувши напризволяще підприємство-боржника.

Якщо спроби виявити в такого підприємства грошові кошти на рахунках та рухоме або нерухоме майно не увінчались успіхом, варто звернути увагу на кошти й майно належне боржнику від третіх осіб. Так, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Як правило, дієвою є ситуація, коли треті особи мають заборгованість перед боржником, і така заборгованість підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Нормами процесуальних кодексів встановлено, що суд може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на такі борги.

Звернення стягнення на акції та частки боржника в господарському товаристві

Якщо в боржника відсутні грошові кошти, нерухомість та транспортні засоби, але боржник є акціонером або має частку в товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ), то на належні йому акції та частки також можливо звернути стягнення.

Проте потрібно зазначити, що якщо зі зверненням стягнення на акції проблем, як правило, не виникає, то процедура реалізації частки учасника ТОВ є набагато складнішою та законодавчо недосконалою.

Якщо боржник «переписав майно на тещу»

За останні роки Верховний Суд напрацював певну судову практику з питання так званих фраудаторних правочинів (які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно та які вчинені боржником на шкоду кредиторам).

Ця практика більше стосується фізичних осіб, але може бути застосована й у господарських правовідносинах. Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, а тому дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Так, у одній із справ, що розглядалися ВСУ, боржник, аби уникнути сплати боргу, подарував усе своє нерухоме майно власній матері.

Суд, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить Цивільному Кодексу, врахував, що:

  1. відповідач відчужив майно після пред’явлення до нього позову про стягнення заборгованості;
  2. майно відчужене на підставі безвідплатного договору;
  3. майно відчужене на користь близького родича;
  4. після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором.

На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

З огляду на таку практику є цілком можливим визнати такий договір недійсним, повернути відчужене за фраудаторним правочином майно боржнику та звернути на нього стягнення для задоволення вимог кредиторів.

Дещо про банкрутство

Банкрутство – це процедура пропорційного стягнення боргів у випадку, якщо майна боржника не вистачає для задоволення вимог одного або декількох кредиторів.

Важливим нововведенням Кодексу України з процедур банкрутства є відсутність мінімальної сума боргу, необхідної для відкриття «банкрутного» провадження стосовно юридичної особи. Отже, процедура банкрутства стала альтернативою виконавчому провадженню, а не його наступним етапом.

Застосування процедури банкрутства може бути більш дієвим механізмом для стягнення заборгованості, оскільки в ній можлива солідарна відповідальність керівника боржника-юридичної особи перед кредиторами.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право надавати вказівки чи мають можливість іншим чином визначати дії боржника:

на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юрособи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями;

правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними.

Замість висновків

На жаль вітчизняне законодавство сьогодні більше захищає боржника, аніж кредитора. Судові процеси можуть тривати роками, а відповідальність за невиконання судового рішення є більше декларативною, аніж реальною. Проте не варто опускати руки, адже домогтися виконання  рішення суду хоча й складно, але цілком можливо.

https://mind.ua/openmind/20219432-zabrati-svoe-yak-biznesu-vikonati-sudove-rishennya?fbclid=IwAR1wqMXiQ1jZgoJlmkV889NSaETwMPXGVG3sz8QxhtLKAtP-BdjhRPzAQwE