Блог

Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.
Метою статті є аналіз проблемних аспектів накладення виконавцем арешту на майно боржника та формулювання позицій щодо удосконалення законодавства у частині визначення поняття арешту майна боржника у виконавчому провадженні, як заходу забезпечення виконання рішення, та як стадії звернення стягнення на майно боржника.

У відповідності до пунктів 6, 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» [1, с.5], виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно, кошти та інші цінності боржника.

Також в Законі зазначається, що:

-звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону);

-арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 56 Закону).

Крім того, в Законі вказано про те, що арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. (абзац другий частини другої статті 56 Закону).

Разом з тим, слід констатувати, що саме визначення поняття «арешт майна (коштів)» в Законі Україні «Про виконавче провадження» відсутнє.

Теорія держави та права [2] визначає, що норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій і понять. Ці норми виконують головним чином орієнтаційну та інформаційну функції в правовому регулюванні, допомагаючи в застосуванні тих норм права, в яких використані відповідні категорії і поняття. Відсутність норм дефініцій у системі права позбавила б право ясності, ускладнивши процес його застосування.

З системного аналізу норм Закону, в яких згадується про арешт майна боржника, вбачається, що арештом майна (коштів) у виконавчому провадженні фактично є позбавлення боржника права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (коштами).

При цьому, в Законі поняття «арешт майна (коштів)» застосовується як стадія звернення стягнення на майно (частина перша статті 48 Закону), так і як захід забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 56 Закону). На це також вказує частина третя статті 56 Закону (арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі).

Такий висновок також находить своє відображення і в судовій практиці. Так в ухвалі Апеляційного суду Сумської області по справі №577/4626/17 від 13 грудня 2017 року [3] суд зазначив про те, що «…не можна погодися з висновком суду першої інстанції про те, що спірна постанова була винесена з метою звернення стягнення на все майно боржника, оскільки з тексту як самої постанови та витягу про реєстрацію в державному реєстрі обмежень рухомого майна вбачається, що державний виконавець, арештовуючи майно боржника, керувався ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», норми якої регулюють питання забезпечення реального виконання рішення, разом з тим, порядок звернення стягнення на майно боржника регулюється ст. 49 вказаного Закону та ч. 1 вказаної статті визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації, про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову».

Тож доцільно, на мій погляд, було б на законодавчому рівні визначити, що арештом майна (коштів) у виконавчому провадженні є позбавлення боржника права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (коштами).

Так, наприклад, в законодавстві про виконавче провадження Республіки Казахстан (РК) [4], по перше, чітко визначено поняття арешту майна (коштів) боржника, а по друге, зазначено про те, судовий виконавець зобов’язаний накласти арешт на майно боржника з метою виконання вимог виконавчого документу, і при цьому на цій стадії вправі не застосовувати правила черговості звернення стягнення на майно.

Виникають також труднощі і з розумінням того, з яким моментом у часі після відкриття виконавчого провадження законодавець пов’язує накладення арешту на майно боржника.

Так Законом «Про виконавче провадження» визначено, що:

-арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону (частина друга статті 13 Закону);

-опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п’ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (частина четверта статті 13 Закону);

-у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. (абзац перший частини сьомої статті 26 Закону);

-у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. (абзац другий частини сьомої статті 26 Закону);

-у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом частина восьма статті 26 Закону);

-постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. (абзац третій частини 2 статті 56 Закону);

Таким чином з Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанова про арешт майна (коштів) боржника може бути винесена:

1. При відкритті виконавчого провадження;
2. Під час відкриття виконавчого провадження;
3. Негайно після відкриття виконавчого провадження;
4. Не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна;
5. Не пізніш як на п’ятий робочий день з дня отримання інформації про місцезнаходження майна;
6. Під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи.

Зміст цих норм в частині винесення постанов «під час відкриття» та «негайно після відкриття», свідчить про встановлення законом черговості/послідовності їх винесення. Цілком зрозуміло, що термін «винесення постановипід час відкриття виконавчого провадження» фактично означає одночасність проведення цих дій: тобто під час відкриття виконавчого провадження одночасно має бути винесена постанова про арешт майна (коштів) боржника.

Термін «винесення постанови негайно після відкриття виконавчого провадження»означає відповідну послідовність дій: спочатку відкривається виконавче провадження, а вже після завершення процедури відкриття виконавчого провадження негайно виноситься постанова про арешт майна (коштів) боржника. Порівняння цих термінів свідчить, що постанова про арешт майна (коштів) боржника, яка виноситься під час відкриття виконавчого провадження, має бути винесена раніше (в першу чергу) ніж постанова, яка виноситься негайно після відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, з практичної та технічної точки зору, з урахуванням того, що фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, винести постанову про накладення арешту «під час відкриття виконавчого провадження» та «при відкритті виконавчого провадження» фізично та технічно неможливо, а тому ці поняття слід виключити, залишивши лише норму про накладення арешту на майно боржника «негайно після відкриття виконавчого провадження».

Щодо норми Закону про те, що арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису (абзац другий частини 2 статті 56 Закону), то в даному випадку, як на мій погляд, мова йде не про арешт, як захід забезпечення реального виконання, а саме як стадію звернення стягнення на конкретне рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації.

Проте, вважаю, що є помилковим запровадження в Законі принципу «не бачу- не описую- арешт не накладаю».

Так, наприклад, виконавець має право накласти арешт на майбутній врожай боржника, з огляду на те, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

В цьому випадку, дотримуючись принципу «не бачу- не описую- арешт не накладаю», опис, а відповідно і арешт майбутнього врожаю провести неможливо, з огляду на те, що його ще не існує, проте ненакладення такого арешту буде розцінено як бездіяльність виконавця. Те саме стосується і дебіторської заборгованості і майнових прав боржника. Тому, на мій погляд, в Законі доцільно цю норму виключити взагалі.

Отже, підсумовуючи викладене, замість висновків слід зазначити таке:

1. В Законі України «Про виконавче провадження» потрібно запровадити визначення арешту майна (коштів) боржника, визначивши його як позбавлення боржника права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (коштами), та чітко зазначити про те, що арешт є заходом забезпечення реального виконання рішення а також стадією звернення стягнення на майно боржника.
2. Необхідно уніфікувати порядок накладення арешту на стадії відкриття виконавчого провадження.
3. Слід виключити норму про те, що арешт на майно боржника, яке не потребує державної реєстрації, накладається лише після його опису.

Також зазначу, що до усунення зазначених суперечностей, під час тлумачення неоднозначної букви закону, необхідно виходити з духу закону – його загальних підходів, цінностей, мети, ідеології.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII // Відомості Верховної Ради України від 22.07.2016 р., № 30, стор. 5, стаття 542.
2.  Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002.
3. Ухвала Апеляційного суду Сумської області по справі №577/4626/17 від 13 грудня 2017 року [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень України.- URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70983993.
4. Закон Республики Казахстан «Об исполнительном производстве и статусе судебных исполнителей» №261- IV от 02 апреля 2010 года [Електронний ресурс] URL : https://online.zakon.kz/m/Document/?doc_id=30617206.