Андрій Авторгов: «Ручне керування» виконавчими провадженнями під час війни є неприйнятним»

Законопроєкт допускає можливість свавільного втручання у діяльність приватного виконавця з боку посадовців Мінюсту.

26 квітня ц.р. у парламенті був зареєстрований проєкт № 7317 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності з примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану». Законопроєкт одразу викликав хвилю критики зі сторони професійної спільноти, основні новації якого вже розкривались у новинних матеріалах.

Тепер «Борг.Експерт» вирішив дізнатися думки самих приватних виконавців та інших експертів щодо запропонованих змін. Андрій Авторгов, приватний виконавець, у розмові з редакцією наголосив, що у авторів законопроєкту (попри соціальну значущість цього акту), вочевидь, є й інша абсолютно неблагородна мета – знищення незалежності інституту приватних виконавців та «ручне керування» виконавчими провадженнями під час війни.

Чи не є запропоновані “обмеження” приватних виконавців занадто дискримінаційними в порівнянні із державними виконавцями?

Нажаль, так склалося, що за ці 5 років у нас не сформувалася повноцінна змішана модель примусового виконання рішень. Навіть поштовхом до подальшого зрівняння повноважень приватних та державних виконавців стала не політична воля, а зобов’язання України перед міжнародними інституціями. Декілька днів тому наш Президент оголосив майбутній післявоєнний курс на скорочення державного апарату. Проте наразі цей державний апарат вимагає замкнути на собі все більше повноважень та контролів. Одним з таких прикладів є зазначений законопроект.

Проєктом, зокрема, забороняється примусове виконання приватними виконавцями виконавчих написів нотаріусів. Чи не є логічним тоді заборонити державним та приватним виконавцям виконання усіх виконавчих написів нотаріусів, які вчинені на договорах, які не посвідчені нотаріально, та які викликають у суспільстві найбільший негативний резонанс?

Якщо ми звернемо увагу на пояснювальну записку до законопроєкту, то побачимо, що там йдеться про заборону виконання будь-яких виконавчих написів як державними, так і приватними виконавцями.

Погоджуюсь з тим, що, можливо, є логіка в тому, аби заборонити на час воєнного стану державним та приватним виконавцям виконання виконавчих написів нотаріусів, які вчинені на договорах, які не посвідчені нотаріально, тим більше Постановою КМУ від 28 лютого 2022 р. № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» заборонено їх вчинення. Проте не варто встановлювати заборону на виконання всіх виконавчих написів, зокрема, наприклад, вчинених на аграрних розписках, які виникли з правовідносин, що мали місце до оголошення воєнного стану.

Справедливості заради зазначу, що проблематика вчинення виконавчих написів нотаріусів, які вчинені на договорах, які не посвідчені нотаріально, лежить виключно в площині діяльності нотаріату, регулятором якого є Міністерство юстиції України.

Очевидно, що не всі юридичні чи фізичні особи здатні сплачувати ті ж комунальні послуги, але механізм виявлення недобросовісних боржників, по суті, відсутній. Як результат, чи пропонований мораторій може стати поштовхом для зловживань?

Так, може бути. Окрім боржника, завжди потрібно думати і за кредитора. Наприклад, в ОСББ також працюють люди, які хочуть своєчасно отримувати заробітну плату та яким потрібно годувати свої родини. А їх зарплата залежить від своєчасної оплати комунальних послуг. Звичайно, я зараз говорю не про ті випадки, коли житло знищене або постраждало внаслідок російської агресії. Або люди евакуювались перед загрозою активних бойових дій. Тому до таких речей потрібно підходити зважено.

Внаслідок відсутності повноцінного доступу до ЄДРПОУ приватні виконавці й досі не мають можливості встановити, чи підпадає боржник під мораторій. Тобто чи має підприємство, наприклад, відношення до обороноздатності держави…

Повністю підтримую запровадження тимчасової неможливості виконання судових рішень боржниками, за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, адже на першому місці зараз оборона нашої Держави.

Разом з тим законопроєкт також пропонує заборонити примусове виконання рішень, боржниками за якими є: юридичні особи, які здійснюють діяльність з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», діяльність з водопостачання та водовідведення відповідно до Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, тваринництва, виробництва харчових продуктів, надання доступу до мережі Інтернет, виробництва вакцин, дослідження у сфері біологічних наук, космічну діяльність відповідно до Закону України «Про космічну діяльність». При цьому, в законопроекті відсутні чіткі критерії віднесення тих чи інших юридичних осіб до таких, примусове виконання судових рішень відносно яких заборонено. Відсутнє також розуміння того, яким чином це можливо визначити на стадії відкриття виконавчого провадження. Створення відповідного реєстру таких підприємств законопроєкт не пропонує.

Вказана невизначеність створює можливість зловживання та уникнення виконання рішення суду шляхом, наприклад, внесення до КВЕД юридичної особи такого виду діяльності, який би унеможливлював відкриття виконавчого провадження щодо неї, хоча юридичною особою така діяльність фактично і не здійснюється. Те саме стосується і стягувачів, які можуть претендувати на виконання.

Тоді, можливо, взагалі потрібно створити новий реєстр, в якому будуть зазначені юридичні особи, примусове виконання судових рішень відносно яких заборонено?

Так, ми вважаємо це розумним рішенням. Тоді буде чітке розуміння, які з підприємств є під мораторієм. Ясність закону означає, що застосування його норм не викликає двозначності й не потребує спеціального тлумачення. Цей законопроєкт таким не є.

Чи потрібно змінювати наявний порядок притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності?

Абсолютно не потрібно. Діючий порядок може та має працювати в умовах воєнного стану. Норми проєкту нівелюють роль Дисциплінарної комісії приватних виконавців України (в якій, зокрема, з 9 членів комісії – 4 представники Міністерства юстиції та 1 суддя) як колегіального органу та пропонують небезпечну модель притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом одноособового рішення посадової особи, навіть без проведення перевірки, що створює значні корупційні ризики.

За законопроєктом процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності фактично спрощується і зводиться до власного розсуду посадовця Мінюсту, без проведення перевірки, без надання пояснень та без процедури розгляду питання Дисциплінарною комісії приватних виконавці.

На практиці виникне наступна ситуація. До приватного виконавця звернеться стягувач з заявою про відкриття виконавчого провадження стосовно, наприклад, банківської установи, яка по КВЕДУ може займатися ще й вирощуванням сільськогосподарських культур. Виникне спір щодо можливості відкриття виконавчого провадження, і тоді втрутиться чиновник Мінюсту зі «власним баченням». Наслідком буде скасування навіть і правомірної постанови приватного виконавця та ще й зупинення його діяльності на три місяці.

Чи взагалі є необхідність ухвалення зазначеного законопроєкту? На яких змінах наголошує спільнота приватних виконавців?

З одного боку, дійсно, потрібно чітко, належним чином захистити підприємства, які працюють на оборону нашої країни та громадян, які знаходяться у скрутному становищі. Проте у авторів законопроєкту, яким, вочевидь «допомагало» Міністерство юстиції України, є інша абсолютно неблагородна мета – знищення незалежності інституту приватних виконавців та «ручне керування» виконавчими провадженнями під час війни.

Чинним законодавством визначено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

А натомість законопроєкт допускає можливість невиправданого та свавільного втручання у виконавче провадження приватного виконавця з боку посадовців Міністерства юстиції України шляхом скасування постанов або інших процесуальних документів (в тому числі і постанов про накладення арешту на кошти та майно) постановою керівника органу державної виконавчої служби. При чому не лише за зверненням сторони виконавчого провадження, але будь-якої особи, яка не має до цього провадження жодного відношення.

При цьому нівелюється роль судового контролю за виконанням рішень, визначеного статтею 129-1 Конституції України. Разом з тим, відповідно до статті 12-2 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Виникає питання: хто буде відповідати в разі незаконного скасування чиновником Мінюсту законної постанови приватного виконавця про арешт коштів або майна, якщо в подальшому таке майно буде відчужене? Чиновник? Багатостраждальна держава, яка й до війни мала велику кількість невиконаних рішень стосовно себе? Яким чином та в якому порядку сторона має право оскаржити до суду таке рішення, адже жодні зміни до процесуальних кодексів не вносяться?

Вважаю, в цій частині законопроєкт є неприйнятним, відверто шкідливим, та таким, що не має легітимної мети.

https://borgexpert.com/ru/stiahnennia-borhiv/vykonavcha-diialnist/andrij-avtorhov-ruchne-keruvannia-vykonavchymy-provadzhenniamy-pid-chas-vijny-ie-nepryjniatnym